Три роки як Росія почала повномасштабну війну проти України. Нескінченні дні горя і смертей, зруйнованих українських міст і понівеченої природи... Увесь цей час я намагаюся підтримувати українців у їхньому лиху, намагаюся напоумити своїх співвітчизників... Не знаю, що писати сьогодні... Де знайти слова розради і надії? Пом'янемо загиблих, пом'янемо полеглих за свою землю і будемо боротися за живих
Хоча з моїх слів може здатися, що нам все давалося легко, але - ні! Насправді росіяни мали безліміт у живій силі, у кількості зброї і це були добре навчені підрозділи, як пояснювали згодом військові
Наприкінці березня із Київської області росіян не просто витіснили, українські оборонці завдали їм неймовірних втрат. Більше того - змусили втікати. Чим показали: відстояли Київ - відстоїмо й Україну!"
Не знаю, що писати сьогодні (24 лютого – прим. ред.)… Де знайти слова втіхи та надії? Згадаємо загиблих, згадаємо загиблих за свою землю і боротимемося за живих
День, який назавжди відгукуватиметься всередині фантомним болем. Але сьогодні, як і всі ці 1067, плануємо, мріємо і дихаємо, віримо та рухаємося
24 лютого, три роки тому, зранку я вивела собаку на прогулянку. Бо це моя щоденна рутина і я досі не можу пояснити Семмі, чому "так звані люди" відчувають потребу знищувати інших людей, а решта світу, дивлячись на це не може, чи не хоче це зупинити через геополітичні та економічні причини. Але виходить так, що мені пощастило - я досі жива
Ми провели ніч в підвалі. Діти дуже налякані, ми в районі Вишгорода, тут якісь танки йдуть зі сторони Білорусі. Покажу бомбосховище, ми все винесли, зараз тут малі ховаються, ми їм покидали, що могли. Тут вони провели час
Годинник зупинився три роки тому, в календарі 22, за вікном 25, ніби багато зроблено, а відчуття, що небуло нічого, є 22 і потім багато днів в цьому 2022... Але давайте пообіцяємо одне одному, що будемо жити в 2025 і радіти йому, як можемо, як вміємо і як колись це було
Одинадцять років боротьби за власну незалежність ... Три роки незламності. Три роки, як ми зрозуміли, що наші серця — зі сталі. Щоранку, після нічних обстрілів, ми збираємо дітей до школи. І серце стискається від того, що вони ростуть у світі, де війна стала буденністю. Але водночас я вірю: разом ми пройдемо цей шлях гідно
Ми сильні ... Ми вільні. Ми непереможні. І ми обов’язково переможемо
Але, попри все, ми продовжуємо жити, любити та вірити у світле майбутнє, де наші діти зростатимуть у мирі ... Я б не хотіла, щоб війна затьмарила нашу людяність й нашу силу. Наш біль — це наша свідома пам’ять, а наша боротьба — це крок до відновлення справжнього життя, де немає місця страху та постійній тривозі
Дякую тим, завдяки кому ми й досі живі
1096 днів болю, втрат, активної боротьби за незалежність, цінності та право жити вільно на рідній землі ... Ми залишаємося вірними своїм принципам та продовжуємо показувати світові, якою має бути країна у 21 столітті. Велика шана та вдячність кожному та кожній, хто боронить нашу Батьківщину
Хочеться, щоб всі почули те, що написали нам крізь віки, бо в поезії закладено дуже багато меседжів
Вставай, там вибухи, війна почалася
Тоді було багато розмов про вступ України до НАТО. Президент говорив про це. Цього не мало відбутися. Це стало загрозою для росіян
Ми думаємо, це початок вторгнення